Знайомтеся: Сергій Зайченко. Активіст, борець з корупцією, інтелігент, соціолог, співорганізатор фестивалів Youthday і ВАЖЛИВОСТІ, координатор вільного коворкінгу Громадський Хаб.
Навчався на соціолога
– то були, мабуть, найцікавіші 4 роки в моєму житті. Був Майдан, ми з друзями почали займатися активізмом і боротися з корупцією в університеті. Це відчуття, що ти робиш щось важливе, значуще – воно дуже приємне.

Став головою студентської ради, і ми робили багато цікавого:
звільнили деканку, яка брала хабарі, подали в Раду законопроект про антикорупцію в студентських профспілках, об'їздили майже всю країну з тренінгами від Міністерства Освіти, навчали білоруських студентів активізму.

Потім мене занесло в Національне агентство з забезпечення якості вищої освіти.
Це таке дуже-дуже проблемне відомство, яке в ідеалі мало б бути дуже ефективним. Воно будувалося в контексті реформи вищої освіти: незалежне агентство, яке перевіряє, наскільки якісно університети навчають. Але фактично воно не працювало, і я пішов.

Почав шукати, де я можу зробити щось насправді важливе, – так знайшов Громадський Хаб.
Мені дуже імпонує ідея об'єднання третього сектору. Адже є багато класних громадських організацій, але вони або не знають один одного, або сваряться. Створити простір, який об'єднує – про це я мріяв давно.

Фестиваль Youthday – теж про об'єднання
Це літній фестиваль молодіжних ініціатив. Ми робили великий акцент на об'єднанні громадського сектору і залученні молоді до громадської діяльності. Якимось дивом назбирали 150 громадських організацій – нам навіть грамоту дали від Національної книги рекордів України.

Я познайомився з соціологією у коледжі.
Це була єдина дисципліна, яку нам викладали так: приходить викладачка, дає книжку, каже – переписуйте, іде. І саме ця дисципліна мені сподобалася найбільше! Так я почав цікавитися глобальними рухами і тенденціями: як змінюються суспільства, що на них впливає, що не впливає.

Є два суспільства в однакових умовах: в одного виходить, а в іншого ні. Чому?
Є багато теорій. Одна з популярних: в певний період часу має прийти якийсь агент, якась людина, яка поведе всіх вперед. Таких прикладів в історії багато. Але в минулому. В сучасну епоху інформаційних технологій кожен стає таким маленьким агентом, і зміни відбуваються, коли агентів стає велика кількість і вони починають діяти одночасно. Найяскравіший приклад – Євромайдан.

Я – агент змін, і хочу знаходити та об'єднувати всіх агентів змін.
В цьому вбачаю свою lifelong місію.

Мене завжди дивувало, чому люди постійно демонструють свою відмінність від інших.
Постійно підкреслюють те, чим відрізняються: місцем народження, культурою, історією. Але так мало уваги приділяють тому, що насправді ми всі дуже схожі і в нас, за великим рахунком, однакові цілі.

Кажуть, що «фішка» українців – гостинність. Я так не вважаю.
Наша особливість – недовіра. Українці дуже не довіряють усьому. Саме тому в країні досі немає потужних інституцій. Довірі потрібно вчитися. Ось тут у формі гри і за допомогою математики пояснюють, чому довіра є основою win-win комунікації ncase.me

Мрію потрапити в структури ООН і робити глобальні речі.
Вболіваю за місію сталого розвитку до 2030 року. Сам, певно, потраплю в ООН як раз у 2030, тож думатиму вже про план до 2050-го. Що там може бути? Права роботів, безкоштовний доступ в Інтернет для всіх, право на анонімність і подібне.
Made on
Tilda