Ігор Арбатов — виконавчий директор ГО «Громадський Хаб»
Знайомтесь: Ігор Арбатов — виконавчий директор ГО «Громадський Хаб», економіст за фахом, має багаторічний досвід фінансового менеджменту та аудиту міжнародних проектів, координатор команди фандрейзерів ХАБу. Вірить в прогрес. Вважає, що діти виховують дорослих, а не навпаки. І в цьому питанні їм точно можна довіряти.
У третій сектор прийшов років з десять тому, задовго до Майдану. Але спочатку було п'ять років держслужби. Вийшло на краще, бо третій сектор — цікавіше, ефективніше й корисніше для суспільства, ніж держслужба.

Завжди працював за фахом. Не всім так щастить, вважаю. Опікувався супроводом грантової діяльності, отримав неабиякий досвід у сенсі «як ефективно витратити гроші на конкретні цілі». Після держслужби перейшов у третій сектор досить легко, бо і там, і там сферою діяльності були гуманітарні питання. Дуже багато дала праця у МБФ «Альянс ВІЛ-СНІД». Там довелося вести грантові проекти «від» і «до» — від платіжних доручень до звіту проекту та його закриття.

Інтуїція для економіста, фінансиста дуже важлива. Всупереч думці, що в цій сфері все вирішують цифри. Наприклад, аудитор, проводячи фінансову перевірку, завжди відчуває, де і що може бути не так. Звертаєш увагу на найменші ознаки — крива ксерокопія, невиразна закарлючка замість підпису… А потім майже завжди знаходиш підтвердження своїм підозрам.

Українське законодавство про громадську діяльність потребує змін. Вважаю, що держава не повинна регулювати витрати благодійних коштів. Якщо питання фінансування діяльності громадських організацій вирішується без держави, значить, воно не повинне й регулювати щось. Це стосується й оподаткування. Звісно, держбюджет треба чимось наповнювати, але не за рахунок благодійних коштів, за які податок вже сплатили громадяни країн, що надають допомогу.

Ідея сервісної організації в третьому секторі з'явилася вже давно. Тому що багатьом громадським організаціям не вистачає системності, управлінських підходів, ефективного менеджменту, які є, наприклад, в бізнесі. Але найголовніше — довіри, розуміння того, що поєднані зусилля дають кращий результат. Задача Громадського Хабу — забезпечити взаємодію організацій схожого профілю. Це непросто, але ще раз скажу: треба навчитися довіряти одне одному, ділитися навичками, досвідом, обов'язками, сферами впливу задля загальної справи. Якої? Творити добро.

Робота дуже важлива, але це не все життя. Намагаюся розділити роботу і дім, хоча це досить складно. Більше часу хочеться приділяти родині, синові. До речі, мені здається, що діти більше виховують своїх батьків ніж навпаки. Спілкуючись з дитиною, треба постійно стежити за собою, своєю мовою, діями. Вони ж моментально копіюють дорослих. Ті ще вихователі J

Молоді треба довіряти більше. Хоча за останні років п'ять довіра до молоді у всіх сферах життя стала значно більшою ніж раніш. Немає вже такого: «Я старший, тож правий». За 25 років незалежності виросло покоління, яке має безліч зовнішніх контактів, обмінюється знаннями на світовому рівні. А найголовніше — у них немає «совкового» досвіду підкорятися. Вони знають, чого хочуть і як цього досягти.

Громадським діячам немає чого робити в політиці. Там повинні працювати професіонали. Тільки тоді отримаємо ефективний уряд. Коли в нашій країні буде сформований інститут професійних політиків, не знаю. Поки що туди йдуть задля власних інтересів. Але впевнений, що ми переживемо цей етап. Прогрес не зупинити, а процес змін вже рушив — ми це бачимо. На жаль, Україні доводиться доганяти демократичні країни. Бо вона втратила безліч часу, застигши у розвитку, тоді як світ йшов вперед. А перескочити з етапу на етап неможливо — доведено історією. Що робити? Набратися терпіння й робити своє.
Made on
Tilda